Естетика сонця

Звернула увагу на одну річ. У зйомках про Чорнобиль – в документальних та українських художніх фільмах – дуже явно присутня естетика сонця.

На зйомках нелегалів – де вже точно ніхто не виставляв красиві кадри – стало зрозуміло, що це відповідає дійсності: місто було пронизано сонцем. Типові будівлі – з величезними вікнами, часто зустрічалися вікна від підлоги до стелі. Зараз, звичайно, все позаростало, на нижніх поверхах стоять сутінки, але варто лиш піднятися вище рівня крон, і стає помітно, що навіть на несонячній, начебто, північній стороні усе заливає світло.

Також місто було дуже чистим, незвично чистим для Радянського Союзу, незвично чистим для України, де досить сильна ерозія ґрунту (нічого особистого, просто найтиповіші українські ґрунти – крупнозернисті, і легше піддаються ерозії, ніж дрібнозернисті західноєвропейські). Таке собі місто-лялечка з картинки. В «Останньому попередженні» мене це дуже різонуло, але потім, після численних розповідей жителів, стало ясно, що місто таким й було. Побудованим усього шістнадцять років тому. У спогадах Прип’ять неодноразово називали «містом-казкою» (описуючи поєднання сонця, лісу і більш приземленого – матеріальних благ).

Зараз мова йде не про якість фільмів і про достовірність. Мова йде саме про те, що у всіх українських фільмах про Чорнобиль, які я бачила (маю на увазі художніх), зроблений дуже явний акцент на сонячне сяйво.

У «Розпаді» таких кадрів не надто багато – тому що безліч ключових сцен пов'язані з Києвом, а не з Прип'яттю. Друга причина – там мало натурних денних зйомок, акцент на вечір-ніч та на інтер'єри. І, до того ж, фільм 1990-го року, стан плівки не дуже гарний. Але сцена з хрестом на могилі; з літерами; з кішкою – там ця естетика присутня в повному обсязі.

Щодо «Аврори», то тут вже весь фільм побудований на грі світла і тіні. Причому це не зйомки проти світла і, відповідно, дуже ніжна картинка. Це саме залитий сліпучим світлом об'єкт. Величезні вікна дитячого будинку (облишимо той факт, що в Прип'яті дитячого будинку не було). Плями світла на стіні каптерки Тараса. Евакуація. Медичний центр із, знову-таки, величезними вікнами, та парк навколо нього. Плями світла на обличчі у Астахова (взагалі-то, у всіх персонажів, але на його прикладі помітно особливо яскраво) – до такої міри сильного, що зіниці звужуються до точки. У касу йде і передостанній епізод – коли за світлом розмиваються фігури і обличчя людей.

В «Метеликах» – те ж саме, що і в «Аврорі». Тут акцент, мабуть, зроблений відразу на трійку: сонце-простір-порожнеча. Залиті сонцем площі і двори. Порожні квартири та приміщення. Одяг героїв: білі сукні Алі, білі (де можна за сюжетом) сорочки Паші, від яких відбивається сонце. Очі: як і в «Аврорі», просвічені наскрізь і дуже яскраві.

Сонце однаково світить в горі і в радості…

З якістю це ніяк не пов'язано. Наприклад, в «Аврорі» я, крім ходу зі світлом, можу назвати ще аж один хороший момент: соняшники. Тобто, початок і сцену, коли дівчинка знічев'я обриває пелюстки декоративних соняшників.

#Чорнобиль #Метелики2013 #Аврора2006 #Прип'ять #ЧАЕС

#Чернобыль #Мотыльки2013 #Припять #ЧАЭС

#Chornobyl #Chernobyl #Inseparable2013