Собор Паризької Богоматері: секрети імен

«Собор Паризької Богоматері» – роман, у якому переплітаються долі уявних людей та історичних персоналій. У підборі імен для останніх автор не має влади; він може лише обирати, кого із них ввести у текст. Але, змальовуючи свою реальність Парижу 1482-1483 р.р., у якій знайшлося місце і наївній дівчині з кізочкою, і горбаню, що майже не знав любові, і священику, котрий обрав помилковий шлях, – розповідаючи власну історію, Віктор Юго завдяки значущим іменам створює додатковий шар оповіді, що дає додаткову характеристику персонажу або дозволяє вгадати той або інший сюжетний хід.

Ці натяки, цілком прозорі для франкомовного читача, втім, жодного разу не траплялися мені у примітках перекладачів (коментарі не йдуть далі значення імен «Есмеральда», «Клод», «Квазімодо» та прізвища «Гонделорьє», важливих для розуміння оригінальної гри слів). Тому сьогоднішня моя екскурсія – саме для тих, хто вивчав відмінні від французької мови.

Читати далі:

Есмеральда – Агнеса

Отож, le donne hanno sempre la precedenza, а тому ми почнемо з головної героїні роману.

Цигани дають викраденій дівчинці прізвисько «Есмеральда» (саме прізвисько, «La Esmeralda» в оригіналі). Сама Есмеральда вважає, що це через амулет, даний її циганською годувальницею: ладанку, пошиту з зеленого шовку, і прикрашену зеленими намистинами та більшим зеленим скельцем, схожим на справжній смарагд.

Дещо натягнутою є «лінгвістична сліпота» героїв роману: сучасне французьке слово «émeraude» (смарагд, смарагдовий) цілком схоже з сучасним іспанським «esmeralda»; вже не кажучи про те, що за часів дії роману воно і у французькій мало би виглядати як «esmeralde» (або «esmaragde»). Значення його Есмеральда чудово розуміє – бо асоціює з зеленню ладанки. Одначе, коли Гренгуар (чи то пак Гренгуер, згідно з тогочасними правилами вимови) питається, чому його рятівницю так називають, вона невпевнено відповідає, що це, мабуть, з циганської («єгиптянської») мови.

Прізвисько героїні та часте іменування циган саме «єгиптянами» (а французька надає чимало інших можливостей – Bohémienne; Tsigane/Tzigane; romanichelle; gitane; zingara) отримує особливе значення у контексті взаємовідносин Есмеральди та Фролло. Найвидатнішою наукою архідиякон вважав герметику – популярний у ХV ст. розділ алхімії, чия найвеличніша пам’ятка, за легендою, була записана Гермесом Трісмегістом в Єгипті на пластині зі смарагду (в описувану епоху автор розглядався як реальна історична особа, а не як гібрид давньогрецького бога Гермеса та єгипетського Тота). За популярним трактуванням, Велике Діяння Гермеса Трісмегіста є рецептом отримання філософського каменю. І так само, як неможливо досягти записаного на смарагдовій скрижалі (золота, ототожнюваного Фролло зі світлом), архідиякон не може досягти й іншого смарагда – Есмеральди, й іншого світла – її кохання.

Тому що…

Тут ми переходимо до справжнього імені Есмеральди, – Агнеса (з грец. «цнотлива»). При всій своїй красі Есмеральда – найневинніше створіння; знаючи самісіньке дно життя, вона лишається чистою, а її привабливість для чоловіків є чимось, до певної міри неусвідомлюваним нею самою. (На жаль, ця риса проігнорована геть усіма з бачених мною адаптацій.) Цнотливою Есмеральда і помирає.

Це ім’я співзвучно з латинським словом «agnus» – «агнець». Хоча вони не мають нічого спільного між собою, Юго міг свідомо використати цю схожість, аби підкреслити несправедливість смерті героїні – свого роду жертви.

Квазімодо

Дзвонар собору Нотр-Дам отримує назвисько на честь дня, коли Клод Фролло знаходить його, – наступної за Великоднем неділі, іменованої «Quasimodo» у католиків. Таке внутрішнє пояснення роману.

Очевидне підґрунтя такого імені – значення «ніби», «майже»: через свою потворність Квазімодо нагадує людину лише віддалено. До речі, існує припущення, у нього був реальний прототип: різьбяр по каменю на прізвисько Горбань, який працював у соборі у 1820-х роках.

Менш очевидне для православних значення – відсилка до першого послання апостола Петра, за словами з якого «ніби новонароджені немовлята» («Quasi modo geniti infantes… – 1Пет. 2:2-3) і названо Октаву Великодня. Цей розділ послання стосується наріжного каменя – символу, вже згадуваного в Біблії раніше: камінь, відкинутий будівельниками, прийняв на себе увесь тягар будівлі.

Квазімодо є тим самим «відкинутим каменем»: батьки його позбулися; Пакетта Шантфлері, забачивши його замість своєї дитини, ледь не збожеволіла; мешканці Реймса якомога швидше відіслали до Парижа; парижани заледве не спалили. Клод Фролло підібрав його і спробував «обробити», але раптова глухота звела нанівець його десятилітні старання.

Клод Фролло

Красиве на перший погляд ім’я – Клод, себто Клавдій – походить від латинського слова «кульгавий». Одна з очевидних трактовок – натяк на спотворену і зсушену душу Фролло.

Також не слід забувати, що і у французькій мові диявол асоціюється з накульгуванням.

Щодо прізвища архідиякона Нотр-Дама – Frollo, – то воно дає ціле розмаїття можливих відсилок. Воно співзвучно слову «frôlement», «шерех» та «frôler» – «зачіпати, злегка торкатися, шелестіти; проходити повз, майже торкаючись». Слово «frol(l)er» у середньовічній французькій дає ще більше варіантів: «човгати, шкрябати, застрягати, терти(ся)», а також «фліртувати» і «бити». Себто прізвище могло натякати і на шелест сутани, і на те, що Фролло кілька разів ледь не оволодівав Есмеральдою, і на те, що він щоразу «лишався за бортом»…

Феб де Шатопер та Фльор-де-Ліс де Гонделорьє

Прізвище капітана стрільців дещо приблизно перекладається як «замок у лазурі» («pers» зі старофранцузької – «колір, де переважає блакить», «колір, що тяжіє до пурпуру/бірюзи», у сучасній французькій – «кольору морської хвилі»).

Та набагато цікавішим для нас є ім’я, чиє значення – «стрілець-сонце» – було наведено на сторінках роману. Феб – це безумовна відсилка до Аполлона та його амурних пригод.

Бог сонця мав чимало коханок; серед іншого, він спробував спокусити і німфу Дафну (грец. «лавр»), яку врятувала її мати, Земля-Гея, а Аполлонові на згадку лишила лаврове дерево, з чийого листя він, у пошуках розради, зробив собі вінок. (За іншою версією, опозорена Дафна сама перетворилася на лавр, але у контексті роману перший варіант виглядає доречніше.) Приблизно те саме і відбувається в сюжеті: через втручання Фролло Феб не отримує взаємності від Есмеральди, однак утішається в обіймах Фльор-де-Ліс.

Друга частина прізвища «Gondelaurier» якраз і позначає лавр; лавр же розміщений на родовому гербі Фльор-де-Ліс. Щодо першої частини прізвища, то вона перекладається як «гак, костур, шворінь, цапфа», в узагальненому сенсі – якийсь з’єднувальний елемент, і може натякати на те, з якою силою Фльор-де-Ліс учепилася за партію з Фебом. Не треба дивуватися! Для прихильників виключно мюзиклу, можливо, це буде новиною, та на момент дії роману Фльор-де-Ліс не чотирнадцять, а десь двадцять два роки (її називають «дівчинкою років шести», коли вона проходить повз настил, на який шістнадцять років тому підкинули Квазімодо). Двадцять два роки за мірками середньовіччя, коли повноліття для дівчаток наставало у дванадцять – безнадійна стара діва, тому не дивно, що Фльор-де-Ліс така ревнива до шістнадцятилітньої Есмеральди.

Ім’я «Fleur-de-Lys» також натякає на майбутнє заміжжя. Це «лілія», квітка з неабияким символічним навантаженням: герб чотирьох династій французьких королів (окрім першої), символ невинності, Діви Марії та архангела Гавриїла… Але, в контексті Феба, буде доречно звернутися до грецької міфології, де лілея була символом і непорочної Артеміди, і щедросердої Афродіти, і саме лілеї вкривали шлюбне ложе Зевса та Гери. Тож обізнані з грецькою міфологією люди вже по самих іменах можуть розгадати, як розвиватимуться стосунки Феба, Есмеральди та Фльор-де-Ліс.

Інші герої

Значущими є імена не тільки головних, а і другорядних та епізодичних героїв.

Так, наприклад, Клопен Труй(ль)фу – «кульгавий, [який спричиняє] безумний жах», від «clopin-clopant» – «ходити накульгуючи», «trouille» – «жах», «fou» – «безумний / безумець».

Ім’я Пакетти, матері Есмеральди, походить від «Pâques» – Великодень; її прізвисько (знову ж таки, не прізвище, як може видатись у перекладі мовою, яка не має артиклів як класу) «La Chantefleurie» – «спів-та-квітнення/заквітчання». Ім’я «Гудула», яке колишня повія приймає у затворництві, у рівній мірі може означати викривлене «Бог, добро» або «бійка» (плюс зменшувальний суфікс).

Лінгвістичний бонус

Проміжне становище між історичними та вигаданими особами займає П’єр Гренгуар (Gringoire). Його прообразу – сатирику П’єру Гренгору (Gringore), вельми шанованому Людовиком ХІІ – на момент описаних у романі подій було близько семи років; але додача однієї літери до прізвища формально дозволяє автору уникнути звинувачень в анахронізмі.

Джерела:

Dictionnaire du Moyen Français (1330-1500)

Словник середньовічної французької

Французький та іспанський словники

Європейські імена: значення та походження

Біблія (Вульґата)

Біблія (переклад Івана Огієнка)

Hugo, Victor: Notre-Dame-de-Paris

Гюго, Віктор: Собор Паризької Богоматері (переклад Петра Тернюка)

Солоницына М. Н. Символика лилии в европейской художественной культуре

Автор не зазначений: У Квазімодо був прототип

Дані про Гренгуара та Гермеса Трісмегіста записані за згадками з нині недоступних посилань.