З моїм збоченим почуттям гумору я просто не могла не намалювати оце. За десять хвилин під час вечері, на колінці і тим, що знайшлося на кухні.
Коментар від Насті (цитата вільна): «Бідний лікар. То кровожерна команда на його хвору голову, то священик-позитивчик, то поети».
З'явилося це приблизно так.
Я саме забрала з пошти новий мікрофон, почала його тестувати – і аж раптом в мене почала співатися «Ластівка». Одразу в перекладі.
«Ну, запишу ще рядок, ну, ще рядок», – подумала я – і не встигла оговтатися, як за вікном зажеврів світанок, а я там шматком, сям шматком переклала 20 сторінок із 42.
Другий забіг – напередодні поїздки до Харкова. Ще рядок, ну ще рядок – і плюс десять сторінок готові.
Після цього не перекладати останні дванадцять якось не було сенсу. І, як я і передбачала, останньою виявилася арія Зеленого Рицаря, яка зайняла стільки ж часу, скільки решта тексту. (Той ще текст-кровопивця.)
За п’єсою Едмона Ростана.
Авторки музики та тексту – Ліна Воробйова, Антоніна Каковіді.
Переклад зроблено за аудіоваріантом 23.02.2014 та (подеколи) за оригіналом Ростана у виданні 1895 року. Ремарки писалися за текстом Ростана і за спектаклем 08.12.2013.
Тут і далі: наголоси вивірені за Всесвітнім словником української мови, якщо не вказане інше. Синім виділені форми, які мають нормативний подвійний варіант наголошення.Читати далі:
ПЕРША ЧАСТИНА
1. Хор моряків
Другий матрос:
Ми рушили в плавання
(Моряки: Ми рушили в плавання…)
За жменю монет.
(Моряки: За срібла кулак… За срібла кулак…)
Сто днів і ночей пливем –
(Моряки: Сто днів і ночей пливем…)
На що вони нам тепер?
(Моряки: На що вони нам тепер? На що воно нам?)
Перший матрос:
Ми рушили в плавання.
(Моряки: Ми рушили в плавання…)
Вітри посміялися з нас.
(Моряки: Сміялися з нас… Сміялись вітри…)
Всі снасті розідрані,
А берега – ніц нема.
(Моряки: Нема дотепер…)
Водою оточені,
Від спраги помрем.
Знамена опущені,
Весло віднесла габа.
Юнга:
Ми рушили в плавання.
(Моряки: Ми рушили в плавання…)
Назад вороття нема.
(Моряки: Нема вороття… Нема вороття…)
Блукає смерть побіч нас –
(Моряки: Блукає смерть побіч нас…)
Кого забере тепер?
(Моряки: Кого забере тепер?)
Третій матрос:
Кого забере тепер?
Всіх перше – його.
(по черзі, пошепки)
Другий матрос: Мовчи!
Перший матрос: Мовчи!
Юнга: Мовчи!
Другий матрос:
Ми рушили в плавання
Для доброго принца.
В полоні туману ми
Звідкіль і куди пливем?
Моряки:
Загинем, не знаючи,
Далеко ще до землі?
Чи взріємо Триполі?
Чи взріємо ту, що гарніша за всіх?
Так, вона прекрасна,
Так, вона прекрасна,
В світі цім чудеснішої не знайти!
Так, вона прекрасна,
Так, вона прекрасна,
Наших душ знесилених сон золотий!
Ми рушили в плавання,
Удачею кинуті.
Нас мрія на схід веде –
А що, як її нема?
Четвертий матрос:
А раптом це все обман,
І діва з чужих легенд
Страшніша за мій уділ
І вижене нас втришия?
Перший матрос: Мовчи!
Моряки:
Мрії щасливі вірити ми,
Навіть недовгій, навіть обманній.
Бо ми без неї блукаєм в пітьмі,
Кружим, пропалі в непевнім тумані.
Може, недовго терпіти серцям?
Той, хто без мрії – той обмаль втрачає.
Може, на краще померти і нам,
Щоб не дивитись, як він помирає…
Юнга: Ми рушили в плавання…
2. Молитва брата Трофімія
(Виходить Трофімій, стає на коліна та молиться.)
Трофімій:
Ніч мине, за нею пройде інша,
Нас несе до дальніх берегів.
Райську браму Бог замкнув для грішних,
Та Марія відімкне її.
Скільки днів поневіряння й битви
В даль женуть нещасних моряків!
Тиха най в пітьмі моя молитва,
Та Марія чує кожен клик.
Бачить Бог: ми суєтні та грішні.
Від зажури в нас свербить в очах,
Та Марія людям безутішним
До надії подарує шлях.
Хор / Трофімій:
Ave, Maria, / Слався, Маріє,
Gratia plena; / Милості повна;
Dominus tecum: / Бог із тобою,
Benedicta tui Jesus! / І благословенний Син твій!
Трофімій та моряки:
За гріхи минулої епохи
Най сторицею відплатить Бог,
Та Марія зглянеться хоч трохи
На серця, які веде любов.
Хор / Трофімій: Sancta Maria, Mater Dei. / Діва Марія, матір Божа.
3. Перший дует Еразма та Трофімія
(Виходить Еразм.)
Еразм:
Ну добре – мурмила! Вони легковірні.
Ну добре – поети! Вони – наче діти.
Але як мене на цю кляту галеру, [якого ж-то біса,] занести могло?!!
Учений мій ступінь, і крісло з каміном…
Де мантія?! шапочка?! – щезли навіки!
Ніщо не врятую, все з вітром попущено, все, геть-усе за водою пішло!
За віщо втягнули мене в цю інтригу?!
De gustibus, veritas, nоn disputandum*!
На всіх нас чекають морські чорториї та свашки кирпатої лапи! (Моряки: ЛАПИ!!!)
Навіщо мені інструменти та книги –
Для риб Гіппократові праці читати?
Нівроку і ви! Слово Боже нестимете поруч зі мною, для крабів!
*Про смаки і справді не сперечаються (лат.)
Трофімій:
Господь лиш знає, що чекає нас
І чи потрібен проповідник крабам.
Далекий шлях наш, в темряві незнаний,
Але ясніє зранку повсякчас.
Еразм:
Їй-бо, от чом я не лишився в Салерно
І двір аквітанський змальовував раєм?
Віддав я всю молодість принцу Рюделю, даремно все, ах, все пропало!
Він хворий, на жаль, і хвороба смертельна,
І вік його скоро кінця добігає,
І тільки майстерність моя йому досі життя зберігала. (Трофімій: …З ним завжди Бог і ви.)
Дитя, яке знало лиш книги та мрії!
Не владар, не воїн – поет божевільний!
Нехай дідько візьме триклятих паломників!
Трофімій: Годі вже! Справа минула!
Еразм:
За кусень індички базіки брехливі
Про діву казкову співали чарівно,
Принцесу далеких країв сарацинських, і от – наплели і шурнули!
А принц закохався!
Матроси: Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла…
Трофімій:
Славімо же Творця в своїй молитві
За те, що в світі цім живе любов!
Еразм:
Кохання прекрасне у теплому ліжку,
При гарнім здоров’ї і точно – не натще…
Трофімій: Прекрасне, а ви лихослів’я облиште!
Еразм:
Співайте псальми – це ви вмієте краще!
Ви лиш подивіться на їхні мармизи:
Нас всіх переріжуть ці кляті харцизи,
А потім – з’їдять!
(Еразм непритомніє, Трофімій підхоплює його і плескає по щоках.)
Трофімій:
Минеться млість, страхи ж їй киньте вслід!
Кохання – це душі цілюща сила,
Лишень погляньте, як вона змінила
Всіх тих, хто з нами рушив у похід!
Еразм:
В похід! Тоді чому він не хрестовий?
У небезпеці стольний Град Святий!
Трофімій:
Еразме, вірте ви мені на слово:
Господь його у змозі вберегти.
Не Богу треба молитви, а людям,
Щоб ми трудили серце повсякчас.
Еразм:
Не знаю, що із нами далі буде,
Але від церкви так відлучать вас!
4. Поява Бертрана
(Виходить Бертран.)
Бертран:
Любові військо, вам я шлю привіт!
Серця червоні під кінець дороги
Нашиємо ми на плащі свої,
А не хрести…
Еразм: Віршів не треба, ради Бога!
Моряки:
Ми рушили в плавання,
А берега ніц нема…
Бертран:
Ви рано зневірились,
Хай смерть не спішить!
Хай смерть не спішить!
Друг мій Рюдель
Їй не скорився!
Хай смерть не спішить!
Скніти не вам,
Ви ж бо сильніші!
Трофімій: Графе, чи не стало принцу краще?
Бертран:
Він ліки прийняв.
Дуже блідий,
Хоч і всміхався.
Жар спав на зорі.
Ніч марив він
І задихався.
Він чекає вас, Еразме, тож до нього йдіть. (Еразм уходить.)
Так! Що тут у нас?
Вітер ущух.
Нумо, за весла!
Ще трохи! За крок –
Край, де живе
Наша принцеса.
Моряки: Заспівайте нам про неї! Заспівайте ще!
5. Балада Бертрана
Бертран:
За синім морем, де вода від піняви кипить, (Моряки: Хей!)
Принцеса є, чия краса – мов південь золотий. (Моряки: Хо!)
Вона палає, мов зоря, вона п'янить, як хміль. (Моряки: Хей!)
Лише про неї чути спів труверів звідусіль.
Обличчя біле, ніби крин, вуста – руж пелюстки. (Моряки: Хей!)
І погляду її глибінь – неначе аметист. (Моряки: Хо!)
На ранок місяця ясу затьмарить сонця світ. (Моряки: Хей!)
Забуде всяк за ту красу свій вірності завіт.
За днів, минулих вже давно, на свято звав гостей (Моряки: Хей!)
Володар Аквітанії, наш добрий принц Рюдель. (Моряки: Хо!)
Того дня з Триполі якраз паломники прийшли, (Моряки: Хей!)
І, щоб розважити дворян, про неї повіли.
Без ліку званих там було, обранець – лиш один.
Почув властитель мій і друг далекий долі дзвін.
Із солов’єм та з вітром він про неї розмовляв.
Він склав про неї сто пісень. Її він покохав!
Перед коханням істинним, як проти олтаря,
Схилився і йому служить обітницю дав я.
Сильнішої за цю любов у світі не знайти!
Такий мій друг, властитель мій, Рюдель, відважний принц.
Моряки:
Ця світла любов
Сили дає
Задум здійснити.
Ні, ми не помрем:
Мусить наш принц
З нею зустрітись.
Хай стане ся мить,
Справдиться най
Пісня щаслива.
Хай смерть не спішить:
Серце живе,
Прагнучи дива.
Трофімій: За дівою!
Юнга: Святою!
Третій матрос: Принцесою!
Другий матрос: Зорею!
Четвертий матрос: Удачею!
Трофімій: Рятунком!
Бертран: За мрією своєю!
Другий матрос: До справжнього кохання!
Перший матрос: До судженої небом!
Трофімій: Бо лиш любов безкрайня
Є альфа та омега!
Моряки: Ла, ла-ла-ла-ла, ла-ла-ла-ла, ла-ла-ла-ла, хей! (2 рази)
6. Поява Рюделя
(Кілька матросів несуть Рюделя на ношах, Еразм клопоче навколо нього.)
Еразм:
Тримайте рівніше! А ви – розступіться!
Пробачте, мій принце… Лишилось ще трохи…
Вже годі товктися! Давайте, поволі,
Спускайте сюди! Тепер геть – за водою!
Мій принце, ковтніть, це ваш біль заспокоїть…
Дурепи, не стійте ви над головою!
Ви принца до часу в труну вкладете!
Матроси:
Ми?!
Ми ж бо за принцом гайнем будь-куди!
Хоч по принцесу, а хоч би у пекло!
Тільки круг ніц, крім імли та води:
Не відшукати нам берег далекий!
Знали би ми, в який бік нам плисти –
Ми би дісталися! Ми би зуміли!
Хоч би там що – досягли би мети!
Четвертий матрос: В цьому тумані ми наче в могилі!
Всі: Мовчи!!!
7. Арія Рюделя
Рюдель:
Я дивився з вікна –
Тільки ластівка одна
Билась в кам'яне склепіння.
І тоді я здогадався
Відчинити вікна птиці.
Небо для землі одне,
Недосяжне, але близьке. (*)
Я світання час зустрів
Серед скель у кірці солі:
Хтось мене теж відпустив,
Наче ластівку, на волю.
Їй услід майну в дорогу,
Смерть з життям я вітру кину,
Бо любов – вона від Бога
І водночас – від людини.
(На програші Рюдель із зусиллям підводиться.)
Мрія прекрасна і даль втаємничена,
Вічно я прагну тебе, недосяжна.
Понад морями – зоря споконвічна ти.
Світлом твоїм моя доля освячена.
Вірю: у нашім житті лиш найкраще
Змушує людські серця далі битися –
Тільки б дізнались про втілене щастя,
Тільки б покликало їх сяйво вічності!
Ваба моя і краса неможлива!
Щасний служінням мрії виснажливій.
Я б у мить відчаю сам тебе вигадав –
Мабуть. Якби… не була ти насправжньою.
(Знесилений, Рюдель падає назад.)
8. Земля!
(Лунає самотній крик: «Земля!!!», змушуючи присутніх забути про Рюделя, поки не мине перша радість.)
Перший матрос: Земля!
Трофімій: О небо!
Четвертий матрос: Та невже?
Третій матрос: А щоб мене, хіба земля?
Другий матрос: Чи це можливо?
Перший матрос: Дожили!
Юнга: Туманить щастя зір!
Третій матрос: До порту близько нам уже!
Перший матрос: Вже стіни замку бачу я!
Моряки:
Нам сяє дивне місто-сон
На тлі бузкових гір!
Юнга: Ми врятувались!
Перший матрос:
Подивись:
Там пальми і фламінго!
І ставні діви, наче лані…
Четвертий матрос: Де він бачить дів?!
Перший матрос:
Птахи! Фонтани!
І палац із мармуру та злата!
Другий матрос:
Ми на порозі райських кущ,
Я чую їхній спів!
Четвертий матрос: Ще очі в вас не випали?
Другий матрос: Я мовби у вогні!
Перший матрос:
Дістались міста Триполі,
Кажу вам без брехні!
Четвертий матрос:
Стуліть вар’яту писок!
Я зараз гляну сам!
Третій матрос: Ну що?
Другий матрос: Ну як?
Еразм: Ну що?
Юнга: Земля?
Четверо попередніх по черзі: Земля? Земля? Земля? Земля?
Четвертий матрос: Хвалу складімо небесам!
Моряки, Еразм, Трофімій:
Хвалу складімо небесам!
Хвалу складімо небесам!
Трофімій: Мадонно! Дійсно щасний день!
(Третій матрос намагається по черзі розцілувати оточуючих, ті сахаються, як чорти від ладану, хрестяться і відпльовуються.)
Третій матрос: (до першого матроса) Дай поцілую тебе, Жан!
(до юнги) Танцюй-но, юнго! (до другого матроса) І тебе!
(до Еразма) Й Еразма на додачу!
Другий матрос: З молитви справді користь є!
Третій матрос: Спасіння дав мій талісман!
Юнга: Не обдурив мій амулет!
Четвертий матрос: Міцна моя удача!
Моряки, Еразм, Трофімій:
Між сонця й зірниць,
Хвиль, вітряниць
Шлях був не марним!
Спів звістку розніс:
Ось Триполіс –
Місто преславне!
9. Вирок Еразма
Бертран: А що Рюдель?
Еразм: Розступіться, бо дихати важко йому!
Трофімій: Знов нетяма? Що з ним? Я ніяк не збагну.
Бертран:
Ми дістались – лишилося тільки на берег зійти!
(Бертран обертається до команди.)
Що ви встали? Несіть же коштовне вбрання,
Приготуйте нам човен мерщій! Хочу я,
Аби ви виглядали як істинний принц Аквітанський!
Еразм (тихо):
Я вам, графе, скажу: порятунку нема –
Кожен вдих наближає його вічні сни.
Ні молитви палкі, ні цілющий бальзам
Не скасують ніяк його вирок сумний.
Хор: ………………
Еразм:
Я вам, графе, скажу: його зблідле чоло,
Без надії на диво, покрив смертний піт.
Відведу я до вечора скону крило,
Та сьогодні востаннє принц бачить цей світ.
Хор: ………………
Еразм:
Я вам, графе, скажу: вам змиритися слід.
Позабудьте про човен, лишіть все, як є.
Він не в змозі уже закінчити похід: / Він не в змозі уже… – Рюдель (пошепки): …закінчити похід?
Шлях до берега принца негайно уб’є. / Шлях на берег мене неодмінно уб’є? – Еразм: Так*.
*Це данина Ростану, у якого діалог виглядав саме так.
10. Дует Бертрана та Рюделя
Рюдель:
Мій друже вірний, добрий брат,
Бертране, що за журний день:
Лишилося ступити крок,
Та тіло зраджує мене.
У час, коли в розпуки* млі
Уже не чути молитов,
Прошу тебе, знайди її,
Скажи їй про мою любов,
Бертран[е]!
*Про таку перекладацьку удачу інколи можна тільки мріяти. Розпука – не просто відчай, а «стан сильного душевного болю, викликаного усвідомленням безнадійності, безвихідності становища» (цитовано).
Бертран:
Не смійте йти від нас у смерть!
Не залишайте вірних військ!
Я обіцяю, що усе
Про наші мандри розповім.
Я її серце зворушу,
Хоч би його вдягли льоди.
Я в вас надію воскрешу!
Я привезу її сюди,
Клянусь [вам]!
Рюдель:
Про мрію заспівай ти їй…
Ні! краще вже про нашу путь…
Ба ні, про подвиги свої…
Бертран: Вона невдовзі буде тут!
Рюдель:
Бертране, ось червоний плащ –
Вдягни поверх сріблистих лат.
І арфа – голос мій та плач.
Ти мій посол – тобі й співать.
Бертран: Женіть безвірство ви таке!
Рюдель:
Я намагаюсь, та мені
Повітря, мов свинець, важке.
Я берегтиму кожен вдих
Для зустрічі…
Бертран:
Лише живіть!
Я привезу її сюди, клянусь!
Рюдель:
Клянусь!
Хай навіть мить мені лишилась, –
Я ждатиму її, Бертран.
Та, як здіймуть чорне вітрило –
Її ти звісткою не рань.
ДРУГА ЧАСТИНА
ДРУГА ЧАСТИНА
11. Східний базар
Хор:
Давнє місто Триполі –
Брама Палестини!
Може спрагу загасить
Чи спалить до днини.
Тут межують врода й зиск,
Мудрість та облуда.
Мрії тут стократно всі
Справджуються чудом!
Лицарі і крамарі,
Звіддалік прочани
Подолали сто доріг
До міської брами.
Місто ж бо – вінець шляхів,
Вузол інтересів:
Б’ється безліч королів
За любов принцеси.
За любов, за любов, за любов принцеси! (4 рази) / Бертран: Де її палац? Як туди іти?
Повія:
Юний пане, дивись:
Тут вино й шербет солодкий.
Відпочити спинись
З дівою в барвистім шовку…
Хор: З дівою в шовках!
Бертран:
Крізь негоди й пітьму не для того я йшов!
Покажіть шлях мені ви без зайвих розмов!
Хрестоносець:
Брат у вірі, наш земляк!
Випробуй свою удачу!
Із хрестом вдягни ти плащ –
І Господь тобі пробачить…
Хор: Всі гріхи твої!
Бертран:
Задля клятви земної я тут опинивсь:
Я принцесу шукаю, владарку цих місць…
Проповідник (паломникам):
Перш ніж півень прокричав
Над землею Палестини,
Господа Петро продав…
Хрестоносець: Ти ідеш на Саладина?
Повія: Мої губи ліпше меду!
Ворожка:
Злата дай – поворожу я!
Благородний жереб твій!
Хор:
Відпочинь, позабудь
Дні печалі, адже тут
Брама іншої землі –
Давнє місто Триполі.
Бертран:
Я за нею прибув з-за далеких морів
І дістанусь своєї мети.
Боїтеся ви ніби? Скажіть-бо скоріш,
Як мені до палацу іти.
Мудрець:
Краще стій! Бо жоден з нас
Верх не візьме в цій борні,
Не потрапить у палац…
Бертран: Тобто ні?
(Бертран рішуче розвертається, щоб піти. Скарчафіко обертається до нього.)
Мудрець: Ні, ні!
Всі, окрім Бертрана та Скарчафіко: Ні!!!
(Скарчафіко кличе Бертрана до себе, і вони йдуть разом.)
Хор:
Не ходи, не ходи!
Бо не оминеш біди. (4 рази)
12. Сцена з паломниками
Паломники:
Шлях прочан далекий, але світлий.
Що ж здобудем у Святій Землі?
Привезімо ж пальмові ми віти,
Що дарує нам Єрусалим.
В путь додому через гладь безмежну
Рушити готові кораблі.
Що ж іще побачити належить
Тим, хто бачив сам Єрусалим?
Не пробачать лицарі й поети,
Коли в мандрах у Святій Землі
Ми не стрінем діву Мелісенту,
Світлу, мовбито Єрусалим.
Лиш побачимо красу принцеси –
І в дорогу, нас чекає дім.
Як Марія у Краю Небеснім –
Мелісента у краю земнім.
Скарчафіко:
Паломники, напевне? (Другий паломник: А він звідки взявся?)
Чекає вас облом! (Третій паломник: Чому він не хоче нас пустити?)
Я до принцеси перший
У черзі на прийом! (Паломники: Ах, на прийо-ом!)
Паломники: Її ждемо ми зранку!
Перший паломник: Це що за хрін з гори? (Четвертий паломник: А справді, хлопці?)
(Скарчафіко кланяється.)
Скарчафіко:
Я постачальник двору
Й торговий представник. (Перший паломник: Най стає в чергу!)
Другий паломник:
Ми чекали довше, здирнику прудкий!
Обшукали тричі нас!
Третій паломник:
Сам Зелений Рицар нас пустив в покій.
Хто ж, до речі, він такий?
Паломники: Так! Так!
Скарчафіко:
Найманець візантійський,
За панною зорить.
Аж не підійдеш близько,
Бо день і ніч не спить! (Третій паломник: Ну, якщо не спиться…)
Четвертий паломник:
Чув я, скоро стане жінкою вона
Імператора Комніна…
Скарчафіко: Ах, облиште, тут політика одна!
Перший паломник: Ну а серце?..
Другий паломник: Серце?
Третій паломник: Серце?
Четвертий паломник: Серце?
Скарчафіко: Серце – мимо!
Перший паломник: Най Бог їй допоможе!
Скарчафіко:
Принцесу страж замкне
І її побачити не дасть!
Другий паломник:
Він бреше збіса гоже
І оком не моргне!
Скарчафіко: Лиш зі мною Рицар пустить вас!
Третій паломник:
Пане, може, хто б вам совість дарував?
Ну навіщо тарарам?
Нас Зелений Рицар вже підрахував.
Вчас, ось ззаду він і сам!
(Скарчафіко обертається, потім задкує і зникає за кулісами. Зелений Рицар пильно стежить за ним, потім повільно йде.)
Четвертий паломник:
Лицар цей – ще гірше, ніж Петро в раю.
Не влетить в палац і птах!
Та чому ж принцесу пильно стережуть
Вартові по всіх кутках?
Перший паломник:
Звісно ж, від усіх доладних юнаків,
Як той лицар у порту,
Що хотів із нами, й помочі просив,
І про мрію як утнув!
Паломники: І про принцесу!
(Зелений Рицар різко обертається, перш ніж піти.)
13. Вихід Мелісенти
Хор:
Паломники!
Принцеса йде до вас.
Хай справдяться
Всі ваші сподівання.
Схиліться
І побачте:
Мелісента,
Володарка прекрасна Триполі!
(Виходять Мелісента, Сорізмонда та служниці. Паломники стають на коліна.)
Мелісента:
О друзі,
Не ставайте на коліна.
Жадані гості ви в чертозі цім.
Прийміть на згад
Про сторону чужинну
Мій дар, мій знак, лілеї білий цвіт.
Най додому шлях ваш пройде легко
Й швидко час мине.
А тоді у Франції далекій
Згадуйте мене.
Най мій дар у справах повсякчасних
Серце вам торкне!
В Аквітанії або Провансі
Згадуйте мене!
Паломники:
Слався, краси взірець!
Слався, краси вінець!
Серед всіх земних чудес –
Незабутній сон.
Мелісента:
У старому замку, коли ватра
Зиму геть жене,
В оповідці про минулі мандри
Згадуйте мене!
Паломники:
О принцесо, чарівна принцесо,
Ти прекрасна, мов дарунок твій –
Чиста, ніби лілія небесна
І гарніша від земних лелій.
Хор:
Слався, краси взірець!
Слався, краси вінець!
Серед всіх земних владик –
Повна благості!
Слався, краси взірець!
Слався, краси вінець!
Серед всіх земних надій –
Найосяйніша!
Слався, краси взірець!
Слався, краси вінець!
Між правителів земних
Знана милістю!
Мелісента:
Спливає час, відпущений нам нині.
Щоб не спіткала нас печалі мла,
Візьміть мій квіт, казковий, ніжний й тлінний,
На батьківщину, де я не була.
Хор:
Слався, краси взірець!
Слався, краси вінець!
Серед всіх небесних зорь –
Провідна зоря!
14. Арія Зеленого Рицаря
Зелений Рицар:
І хай його доля наукою буде нам:
Забувши за дріб’язком клятви старі,
Величну державу ми сірістю губимо.
Але в час руїни хтось честь все ж зберіг,
І пращурів слави я не плямуватиму,
Хоч служба високому в наш вбогий вік –
Насмішки людей змізернілих без дякувань.
Я щасний служити тому владарю,
Що служить величній меті до останнього.
Від клятви своєї я не відступлю,
Нехай на землі вірних більш не зостанеться.
Служити, забувши свої почуття,
Служити, себе підкоривши обітниці.
Бо що таке вірність? – готовність твоя
За переконання життям розплатитися.
За славу, за плату, за жінки красу
Пожертвують другом і навіть країною.
Але я солдат, і свій хрест я несу,
І вірність моя залишиться незмінною.
І навіть у смерті лишиться незмінною.
15. Перший дует Мелісенти і Сорізмонди
Сорізмонда:
Вас так радо вітали
І так мало хотіли!
Мелісента:
Вони гарно співали,
Та мене це втомило:
День і ніч лиш про себе
Чую співи неслушні!
Моя мантія певне
Мене скоро задушить!
Під час шани вдавати
Я люб’язність аж скнію:
На плечах – тяжа неба,
На підлозі – лелії.
Сорізмонда:
Ви лукаві, принцесо, –
Скаже той, хто вам служить!
Мелісента:
Ти права, Сорізмондо,
Це мені не байдуже.
Та я бачу достоту:
Часом ти забуваєш:
Добра я лиш з нудоти –
Ти сама про це знаєш!
Сорізмонда:
Все, що доля дасть
Прийме кожен нас,
Хто не ворог сам собі.
Влада й чоловік,
І любов навік –
Що ж зручніше в цім житті?
Мелісента:
Я тобі скажу:
Там, де царський шлюб,
Розтає любов, мов дим.
Сорізмонда:
Я вам відповім:
А чому б і ні?
Жити так принцесам всім.
Мелісента:
Ніжна і тремка,
Поблизу струмка
Хочу жити, як вві сні.
Сорізмонда:
Шлюб для ваших мрій
Лиха не таїть:
Жити так принцесам всім.
Руж та лілій квіт
Не поблякне, ні,
Спів поетів – разом з ним.
Чоловік дасть трон,
Любий – щастя сон.
Жити так принцесам всім.
Мелісента та Сорізмонда:
Вік наш – квітний сад,
Трунок й аромат.
Жити так принцесам всім.
Живемо лиш раз.
Що ж за доля в нас,
Якщо брешуть всі усім?
Мелісента:
Живемо лиш раз.
Що ж за доля в нас,
Якщо брешуть всі усім?
Сорізмонда: Брешуть всі усім!
16. Арія Мелісенти
Мелісента:
У сімнадцять років всі шляхи відкриті:
Можеш обирати що завгодно в світі.
Розуму й багатства в мене просто сила,
І до того ж знатна, та іще – красива.
Вабити безумців вродою п’янкою?
В пурпур одягтися чи в хітон святої?
Чи опанувати світу таємниці? / Чи то до всесвітніх таїн долучитись?
Чи то вільним птахом виміряти відстань?
В моїх мріях – любов, що несе далекий вітер,
Справжня я лиш у золотих піснях.
Як же він розгадав? Як йому вдалось створити
Мене, маючи лише багрянь та прах?
Бачу я у вікні
Як пливуть в небеснім танці
Хмари там, в вишині,
До палаців аквітанських,
І читаю, мов сон
В пальмах, хвилях, кипарисах,
Всі твої сто кансон,
Недосяжний і найближчий.
В моїх мріях – уділ, легендарний та великий,
Що обернений на захід і на схід.
А в душі – пал і лід, а в душі – штиль і вітер,
Тиша й крик, що аж змінився світ.
Всі шляхи відкриті, та лиш мрії милі
Тій, що загубилась в ароматі лілій.
Як її зустріти – ту, що стане мною?
Хто я? Хто я?
17. Розставлення варти
(З'являється Зелений Рицар і стражники, яких він розставляє.)
Зелений Рицар: Ти – до дверей, ну а ти – за колону.
Мелісента: Коїться що у покоях моїх?
Зелений Рицар: Ти ж до казарми біжи за загоном.
Сорізмонда: Мабуть, йому наказав ваш жених!
Мелісента:
Аж з Візантії наказ до фортеці
Вам надійшов, любий рицарю мій?
Зелений Рицар: Ви у безпеці.
Мелісента:
Ах, я у безпеці?
Геть забирайтеся! Бовдур тупий!
Зелений Рицар: Я підкоряюсь лише імператору.
Сорізмонда: Нонсенс!
Другий стражник: На місці всі!
Третій стражник: Варта розставлена!
Зелений Рицар: Будьте готові швидше спіймати його!
Сорізмонда: Що все це значить?
Мелісента: Яка вас комаха вкусила?
Перший стражник: Здається, злочинця схопили!
Мелісента: Піймали?
Сорізмонда: Зловили?
Зелений Рицар: Кого ви схопили?
Другий стражник:
Ось, за портьєри сховався у залі
І, що сумнівніше усього…
Мелісента: Це просто сміх! Ви торговця впіймали!
Зелений Рицар:
Ні, ви схопили аж геть не того.
Це генуезький торговець. Його дуже добре я знаю.
Скарчафіко: Ваші солдати, принцесо, тупі, наче вівці!
Мелісента:
Вони аніяк не мої! Тож облиште його. Я гадаю,
Мій вінценосний жених крамаря не боїться?
Тож най він потішить мене.
18. Дует Мелісенти і Скарчафіко
(Зелений Рицар стає біля дверей. Скарчафіко говорить то тихо, то голосно, озираючись на нього, намагаючись розказати Мелісенті новини так, щоб Зелений Рицар не розчув або не зрозумів.)
Скарчафіко:
Принцесо, в цій пустелі
Під назвою «Левант»*,
Від Ґази до Боннелю**
Щедрішої нема.
*Levant – поетична назва, широко вживана у Франції, у вузькому сенсі Сирія та Ліван, на території яких розташовувалося графство Триполі, у більш широкому – країни східніше Італії, у т.ч. Візантійська Імперія та Єгипет.
**Крайні точки держав, що лишилися під владою хрестоносців станом на 1161-й рік: Ґаза – на півдні Єрусалимського королівства, порт Боннель – найбільш північний порт Антіохійського князівства. (Едеса пала вдруге у 1146-му році, а у 1154-му році графство було продане Мануїлу Комніну.)
*Levant – поетична назва, широко вживана у Франції, у вузькому сенсі Сирія та Ліван, на території яких розташовувалося графство Триполі, у більш широкому – країни східніше Італії, у т.ч. Візантійська Імперія та Єгипет.
**Крайні точки держав, що лишилися під владою хрестоносців станом на 1161-й рік: Ґаза – на півдні Єрусалимського королівства, порт Боннель – найбільш північний порт Антіохійського князівства. (Едеса пала вдруге у 1146-му році, а у 1154-му році графство було продане Мануїлу Комніну.)
Володарка податків,
Прийми низький уклін!
Товарів так багато,
І всі – один в один!
Парча Семіраміди,
Єлени аромат,
Троянди з рук Кіприди
І Вероніки плат.
А ще – від ран найтяжчих
Цілющий є бальзам.
Собі у збиток майже –
За п'ять монет віддам.
Мелісента:
Вбрання Семіраміди
Мені не до вподоби.
Палац – моя темниця.
Мені скоріш новини розкажи!
Скарчафіко:
Іздалеку галера
Тепер в порту стоїть.
Для вас – персидські перли,
Парча і оксамит!
До перснів придивіться:
Сім за ціною трьох!
Зійшов на берег лицар,
Прекрасний, наче бог.
Мелісента:
А звідкіля ж прибув він,
Цей рицар таємничий?
Скажи, скажи-но швидше,
Скажи мені все, що про нього взнав.
Скарчафіко:
Із Франції галера,
Мені ж – біда без меж:
Нас мита просто зжерли.
Скасуєте?
Мелісента: Авжеж!
Скарчафіко:
Розберемось з боргами
Тоді передовсім.
Він прагне стрітись з вами,
А варта – стрітись з ним!
Мелісента:
Мене шукає рицар!
Так ось навіщо варта.
Мене страж невблаганний
Пильнує, як золото дракон.
Скарчафіко:
Цим клятим візантійцем
Геть змучен Триполіс,
А тут французький рицар,
Прекрасний, мов Паріс!
В кредит нам в Аскалоні
Дають по сто монет.
А тут?
Мелісента: Є перепони.
Скарчафіко: Здається, він поет!
Сорізмонда: Поет! поет! поет!
Мелісента:
Поет! Тепер я взнала: (Сорізмонда: Звичайно ж, він!)
Це той, кого чекала! (Сорізмонда: Ваш принц вас відшукав!)
Хай доля йде назустріч,
Мені настрічу
Йде моя любов! (Сорізмонда: Кохання йде!)
19. Битва
Зелений Рицар:
Пані, ідіть до покоїв,
Ласку зробіть, я молю!
Сорізмонда: Ах, що за рицар достойний!
Мелісента: Ласки я вам не зроблю! Ні!
Зелений Рицар: Не пройде він сюди живим.
Мелісента: Все не може скінчитися так!
Сорізмонда: Не стійте на шляху легенди!
Зелений Рицар: Не пройде він сюди живим.
Сорізмонда: У замку він, і варта від-сту-па-є!
Зелений Рицар: Не пройде він!
Стражники:
Не ввійдеш ти сюди живим!
У нас наказ!
Сорізмонда:
Він б'ється мов безумний,
Аби зустріти вас!
Стражники: Не втримати його! Не втримати його!
Зелений Рицар: Не смійте бігти! Майте мужність!
Мелісента:
Битва вже близько, за рогом неначе.
Я від неспокою || нічого не бачу,
Зараз єдино – що воля, що ґрати!
Він же загине, його не || урятувати.
Він же загине!
Сорізмонда:
Пройшов він || повз першу варту,
Меч так і сяє!
Мелісента: Біжу до нього!
Сорізмонда: Ні! Не варто!
Мелісента: О, я помру разом з ним!
Сорізмонда: Він проминув і другу варту.
Стражники: Він проминув і другу варту!
Мелісента: Що ж мені вдіяти? Як йому дати знак?
Зелений Рицар: Мушу я вийти на бій сам-один.
Сорізмонда: Киньте в вікно йому білого крину квіт!
Зелений Рицар: Я ненадовго, тут буду за п'ять хвилин.
Мелісента: Там, де ллється кров, пора для лілій проминула.
Сорізмонда:
Б’ється він, мовбито || лев молодий!
Бій все страшніше! Зброя люто гуркоче.
Мелісента:
Се мій Рюдель! Він нарешті приплив сюди!
Серце в тривозі || аж розірватись хоче:
Проти поета – сам Рицар Зелених Лат.
Сорізмонда:
Рицар Зелених Лат – ворог необоримий!
Він в ста боях || вів уперед своїх солдат,
Він в ста баталіях || сто перемог отримав…
Мелісента:
О, мій прекрасний поет,
Хай в бою мій рукав
Вам дарує звитягу.
Ви у дракона крові
Омочіть же його
І мені поверніть
З перемогою!
(Виходить Бертран і стає на одне коліно.)
Бертран:
Я дивився з вікна –
Плили роки й хмаровиння.
Тільки ластівка одна
Билась в кам'яне склепіння.
І тоді я здогадався… (Мелісента: І тоді я здогадалась…)
(Бертран падає, Сорізмонда і Мелісента схиляються над ним.
Входять служниці з глеками і рушниками і пораються коло Бертрана.)
20. Балада про дівочі мрії
Мелісента:
Де вечірня зоря
Світло ллє крізь тумани,
Де в надзахідне світло
Стрімкий неф пішов,
Є оливковий край –
Там живе мій обранець,
Чию вірність взяла
Куртуазна любов.
Сорізмонда:
В час, коли чорний морок
Окутує скелі,
І холоне пітьма
Між зірками ізнов,
Він до мене спішить
Крізь морі та пустелі,
Як наказує нам
Куртуазна любов.
Мелісента та Сорізмонда:
Він герой і поет,
Мій прекрасний обранець,
Візантійця, немовби
Дракона, зборов.
Най же сльози бальзамом
Загоюють рани
Тих боїв, що жадає
Куртуазна любов.
Мелісента та служниці:
Він цілує мій плащ,
Стаючи на коліна.
Златом шита запона
Закриє альков…
Так розкаже майбутнім
Про нас поколінням
Гобелен, що підносить
Куртуазну любов.
Служниці:
Він закрутить в обіймах
На коні білогривім
І у танці знадливім уносить мене.
І уносить, уносить, уносить, уносить (3 рази)
Мене! мене! мене! мене!
Мене-мене-мене-мене, мене-мене (4 рази)
Мене-е…
(Бертран перевертає столик біля постелі. Музика уривається.)
Сорізмонда: Ваш герой повернувся з нетями земель!
Мелісента: Як я рада, Рюдель!
Бертран: Що ви! Я не Рюдель!
(Німа сцена. Сорізмонда виганяє служниць і йде сама.)
Служниці: Мене-мене-мене-мене, мене-мене (3 рази)
Мене! мене! мене! мене!
Сорізмонда (обертаючись наостанок): Мене, мене!
21. Дует Мелісенти і Бертрана
Мелісента:
Хто ж тоді ви? Який
Вас привів манівець?
Бертран:
Мене звати Бертран,
Я кохання гонець.
Вам повісти про друга
Свого хочу я.
Джауфре, ваш поет…
Вам знайоме ім’я?
Мелісента:
І за море далеке
Вість люди несуть.
Та скажіть-но, прошу я,
Навіщо ж ви тут?
Привезли ви привіт
Аквітанських земель?
Бертран:
Я скажу вам про те,
Як вас любить Рюдель.
За днів, минулих вже давно, на свято звав гостей
Володар Аквітанії, наш добрий принц Рюдель.
Без ліку званих там було, обранець – лиш один.
Почув властитель мій і друг далекий долі дзвін.
Мелісента:
Каже він тільки про друга свого.
Серце його – це утілена вірність.
Бертран:
Нам сяяла його любов, мов сонячний кришталь,
Робила близькою вона і недосяжну даль.
Але в цих мандрах нелегких був смертним кожен день,
І брали сили ми на них з його про вас пісень.
Мелісента:
Рицар, що море бурхливе здолав, –
Важив життям за чуже він кохання.
Бертран:
Ясна його душа, але її затьмарив щем:
Його життя, немов вода, між пальцями тече.
Осяяти його кінець у змозі тільки ви.
Благаю вас, до друга йдіть, допоки він живий!
Перед коханням істинним, як проти олтаря,
Схилився і йому служить обітницю дав я.
Сильнішої за цю любов у світі не знайти!
Такий мій друг, властитель мій, Рюдель, відважний принц.
Вам вік він віддав
І підкорив
Вітер та хвилі.
О, поглядом лиш
Мрію його
Ви би здійснили.
Він чекає вас, принцесо, тож до нього йдіть.
Мелісента:
Не хвилюйтесь, бо рана розкриється знов!
У вас пальці тремтять і ви змерзли немов?
Щоб зігрілися ви, я вина накажу принести і ваш кубок наповню!
Бертран: О, принцесо, не зараз!
Мелісента:
Помовчте, Бертран!
Вам потрібно лягти, ви заслабли від ран!
Бертран:
Мої рани – байдуже, молю, краще ви накажіть спорядити ваш човен!
Ви так легко приймали поета любов,
Ви, напевно, й самі покохали його?
Та хвилини спливають, пора поспішати, бо сонце стоїть вже в зеніті.
В чом причина мовчання? Принцесо, я жду!
Мелісента: Кружать голову ружі у східнім саду…
Бертран: Я чекаю хоч слова!
Мелісента: Невже? І який || мій одвіт міг би вас вдовольнити?
Бертран: Я молю вас, принцесо, адже час летить!
Мелісента: Що за запах в троянд! Він неначе п'янить.
Бертран: Мелісенто, не треба сахатися правди, благаю, чиніть сміливіше!
Мелісента:
Але спершу, очей не сховавши, скажіть:
Та невже сподівання нам більш не зорить,
І невже принц Рюдель зараз на смерть лежить?
Бертран: Так, принцесо. Ходімо скоріше!
Мелісента: Ні!
ТРЕТЯ ЧАСТИНА
22. Другий дует Еразма та Трофімія
Еразм:
Він помирає. Навіть сам Спаситель
До дна смертельну чашу скуштував…
Трофімій:
Христос воскрес із мертвих. В цьому світі
Він смертю смерть здолав і дарував
Життя живе усім, сущим у гробі…
Еразм: Не припливе вона. На що їй труп холодний?
Трофімій: Ні, припливе, як він в віршах писав.
Еразм:
Мені болить його пуста надія!
Лиш в смертну мить він зрозуміє щось.
Збагне нараз, що все життя на мрії
Він змарнував, і все це – не всерйоз.
Трофімій:
Де є любов – немає влади Лети.
Кохання рухає пилинки та планети…
Еразм: Вам дів багато зрушити вдалось?
Еразм та Трофімій:
Пилинки кружать і здіймається зоря,
Але йдуть діви тільки лиш до вівтаря:
Нам не змінити хід речей у світі.
Еразм:
Вода тече, горить деревина.
Живим – кохання, мертвому – труна.
Край домовини радість не зустріти.
Ми жовч, ми плоть, часток ми розкладання.
Ми прах, що повертається у прах.
Трофімій:
Ми прах, і живемо лиш в пориваннях
Душі сліпої, наздогад, у снах.
Блажен, хто пив до дна кохання чашу.
Еразм: Лиш істина рятує душі наші…
Трофімій: Закохані ж – врятовані в віках.
23. Другий дует Мелісенти і Сорізмонди
(Мелісента у червоній сукні, більш відкритій і спокусливій, ніж попередня.)
Сорізмонда:
Збиткам краю немає
З ваших мрій, моя мила:
Ось один помирає,
Ну а другий – в могилі.
Чи заради прощання
Ви цю сукню вдягнули?
Щось я ваші бажання
Геть не можу збагнути!
Проявіть вашу жалість,
Як душею горіли.
Ви Рюделя кохали –
Що ж іти не схотіли?
Переможець дракону –
Для вас краща ідея?
Мелісента:
Все не так, Сорізмондо.
Я люблю не Рюделя.
Не троянди й лелії,
Не обійми та шати –
Незатьмарену мрію
Я не хочу втрачати!
Сорізмонда:
Ось у чому причина,
Ось що вас настрашило:
Хворе тіло людини
Замість ваших ідилій!
Поховайте поета –
І вікуйте відтоді,
Хоч із красенем вашим…
Мелісента: Сорізмондо, вже годі!
24. Що ж робити далі?
Мелісента:
Що ж робити далі? Що ж робити далі?
Скоро про загиблих імператор взнає.
Траурна галера – дроги візантійців.
Воїни полеглі та Зелений Рицар.
Сорізмонда:
Що ж робити далі? Що ж робити далі?
Що ж тепер у яву, коли сни розтали?
Ваш поет заморський, мрія золотая,
На смолких тертицях, як жебрак, вмирає.
Мелісента та Сорізмонда:
Що ж робити далі? Що ж робити далі?
Істина, мов сонце, жалощів не має.
Це любов чи забаг – як нам зрозуміти,
Перш ніж нам вступити у потоки світла?
25. Падіння
Мелісента:
Мій друже, нащо ж все не так?
Як я ждала цей тужний день!
Лишилося ступити крок,
Та серце зраджує мене.
Тебе сягнути не змогла,
Та най хоча б не обману.
Мій світе вишній, прощавай:
Пізнаю я всю глибину
Падіння.
Мрії про палаци й хвилі,
Лілії, пісні, троянди…
Своїй долі прислужитись
Чи над нею панувати?
Пристрасті все покривають,
Тож мій вибір – безрозсудство.
Що за згубний і прекрасний
Двох відступників союз
В падінні!
Друг забуде вірність другу,
Як і я, в жаданні хмелю.
Най в душі закрутить хуга
Попіл чорної пустелі!
Я не здатна позабути
Про величну долю мрії,
Тож моя легенда буде
Про падіння, про
Падіння!
Дар Єви
Будь в поміч.
В день гніву
Згадай мені
Падіння.
Одного не врятувати
Тій, що багатьох згубила.
Що ж, тоді вберуся в шати
Саломеї чи Даліли.
Хай дорога краєм ночі,
В смертній темряви долині,
Буде для нього коротше,
Й довшим хай – моє
Падіння.
26. Золото
Скарчафіко:
Все влаштувалося просто на славу,
В мінусі – лиш імператор Комнін.
Знов незалежна наша держава,
Квітне любов, ну а я – на коні!
Приспів:
Золото, золото, золото, золото,
Золото, золото, золото! (2 рази)
В світі усе продається й купується, –
Все я дістану, питання в ціні.
Все, що кортіло і що заманулося,
Нині приховують скрині мої!
Приспів.
Ні, я не марю небесними замками,
Я лиш утілюю мрії свої!
Хитрий Скарчафіко, вправний Скарчафіко –
Генуї гордість, гроза королів!
Золото, золото, золото, золото,
Золото, золото, золото!
Золото, золото, золото, золото,
Золото, золото, зо…
(Входить Бертран, Скарчафіко помічає його.)
О доблесний вояко,
Благослови вас Бог!
Прийміть мою подяку
І трохи грошей в борг.
Радіють триполійці,
За шлюб ваш п’ють вино:
Про трубадура-принца
Тут знають вже давно!
Бертран:
Яке в вікні вітрило?
Ще біле чи вже чорне?
Я слова не додержав,
Але чому вона сказала «ні»?
Скарчафіко:
Складно їй проминути весілля щабель,
Добрий пане Рюдель!
Бертран: Що ви! Я не Рюдель.
Скарчафіко: А де Рюдель?
Бертран: Помирає.
Скарчафіко:
Крий Боже всіх нас!
Тож весілля не буде? З ним геть негаразд?
Нам потрібен цей шлюб, бо ось-ось візантійці вернуться!
Бертран:
Що робити? Не знаю, які ще слова
Віднайти, щоб принцеса…
Скарчафіко:
Вона ж бо жива!
Задля чого їй мрець? Попросіть її серце та руку!
Бертран (2 рази):
Серце та руку – так ти сказав?
Я недочув чогось – серце та руку?
Скарчафіко:
Ви ж, звісно, граф або принц благородний,
Ну або герцог – різниці нема.
Гідний ви рицар, тому відсьогодні
Хай вона буде дружиною вам!
Графство рентабельне, діва прекрасна,
Порт – словом, все що потрібно для вас!
Ласку зробіть – беріть шлюб просто зараз
І золотий поповняйте запас.
Золото, золото, золото, золото,
Золото, золото, золото!
Золото, золото, золото, золото,
Золото, золото, зо…
(Бертран душить Скарчафіко. Входить Мелісента.)
Мелісента:
О, що тут відбулося? (Скарчафіко: Тобі я відплачу!)
Бертране, поясніть же!
Бертран: Змія!
Скарчафіко: Ужалю в серце!
Мелісента:
Моєму гостю посмів грозити ти?
Тебе я виганяю,
Залиш негайно графство!
Ти зачепив Бертрана,
Тож на собі ти мій узнаєш гнів!
Скарчафіко:
Ось ваша вдячність? Ну що ж, я засвоїв!
Цього ніколи я вам не прощу!
Я відплачу за образу обом вам.
Я взагалі вам усім відплачу!
Звідси я йду сиротливим ізгоєм.
Небо, будь свідком, як я відплачу!
Я відплачу, відплачу обидвом вам.
Створять легенди, як я відплачу!
27. Вікно
Бертран:
Руку тримайте міцніше мою –
Сходи… З чого серцю так калатати?
Мелісента:
Не намагайтеся, я вас молю,
Ви від падіння мене врятувати.
Бертран: Я благаю вас ще раз…
Мелісента:
Хоч шкода мені,
Але відповідь іншу не дам я…
Бертран:
Це «ні»!
Мертве слово, що вб’є сподівання земні!
Наче в горло стилет ви встромили!
Мелісента:
Хоч спитали б, що значить відмова моя!
Як могла я забути любов звіддаля?
Та скажіть, як інакше вчинить мушу я,
Якщо іншого я полюбила?!
Бертран:
Ні!
Хто ж обранець?
Мелісента: Вгадайте!
Бертран:
Для ігор не час!
Я ім’я вимагаю!
Мелісента:
Скажу я для вас,
Та готові до істини ви без прикрас?
Бертран: Ради принца – на будь-що готовий!
Мелісента:
Але спершу, очей не сховавши, скажіть:
Якби я покохала вас несамохіть,
То невже б своє щастя примусив вас стид
Розтоптати для щастя чужого?
Бертран (з жахом):
Ні…
Якщо так, зрадник я… я п'яний від троянд…
Якщо так, сам себе страчу я за обман…
Мелісента:
Ви себе не уб'єте, мій милий Бертран,
Ви ж воліли життя і кохання!
Ось я з вами, я ваша принцеса із мрій.
Тож зі мною пригубте руж трунок хмільний!
Розділім те, що з ним нам не дав жереб злий…
Бертран: Мелісенто, о, згляньтесь, благаю!
Мелісента: Ні!
Бертран:
Мій друже добрий, вірний брат,
Рюделю, що за журний день:
За мрією твоєю йшов,
Та мрія вибрала мене.
Його любов привласнив я…
Мелісента:
Він – краще у душі моїй,
Ти – гірше, але я – твоя.
Бертран та Мелісента:
І не спинити вже тобі
Падіння!
Бертран / Мелісента:
Що ж робити далі? Що ж робити далі? / Дар Єви…
Як без фальшу жити нині, коли взнали / Смерть принца…
Ми жагу кохання, як в баладах принца? / Будь першим,
Врода твоя манить… Я безчесний рицар! / Мій рицар!
Хор:
Ми сьогодні п’єм-гуляєм
Від начальства осторонь.
Гей, про ластівку співай нам,
Чорну пташку за вікном.
Бертран:
Що за поглум? Хто сміє співати нараз
Той мотив, від якого у серці щемить?
Мелісента: Вечорами горлають в порту увесь час…
Бертран: Як боюся я взнати, живий він чи ні…
Мелісента:
За вікном, над морем неозорим най пісні дзвенять!
Ти ж скажи, не піддавайся зморі, що красива я.
Бертран:
Ти прекрасна, принцесо, як сяйво в пітьмі,
Але сяйво сліпить. Про вродливість твою
Сто кансон довелося почути мені.
Я би їх заспівав, та слова я забув.
Мелісента:
Обладунок твій сріблястий сяє, плечі плащ обліг.
Певно, він чимало пам’ятає подвигів твоїх?
Бертран:
Обладунки віддав мені друг мій Рюдель.
Я не знаю, живий він чи мертвий. Давно
Він відплив за кордони відомих земель,
І галера його… Під вікном, під вікном!
Мелісента:
Не ми цей світ створили,
І в тім нема вини,
Що люди всі тремтять
Край жасного вікна.
Знання – це божевілля!
Вікно ти зачини,
Щоб встигти щастя взнать,
Поки не чути нам
Глуху ходу безжалісної смерті,
Глуху ходу безжалісної смерті.
Завіси запинають,
Щоб спокій зберегти.
Не муляли очей щоб,
Не ятрили душі
Ні простори безкраї,
Де туга самоти,
Ні боргу корабель,
Якого ми зреклись,
Й вітрило чорне жалощів спізнілих,
Й вітрило чорне жалощів спізнілих.
Хор:
Ач як хвилі збурунились
В час вечірньої зорі!
Гей, дивись, що за вітрило
Мріє чорним на морі?
Бертран:
Й вітрило чорне жалощів спізнілих,
Й вітрило чорне жалощів спізнілих…
Бертран та Мелісента: Як ми могли?!.
Бертран: Путі кінець…
Мелісента: І не втекти…
Бертран: Хай щезне сон…
Мелісента: Неначе дим…
Бертран та Мелісента: Скажи, для чого мені ти?
Бертран: Він був живим!
Мелісента:
І тільки він.
Падіння – то були слова,
Мана знадлива, мить ганьби.
Тобою лиш душа жива!
Тобі зоріти, лиш тобі…
Бертран: Ми відбивали світло дня.
Мелісента: Нема більш світла. Він помер.
Бертран: А нам зосталася брехня.
Бертран та Мелісента: Навіщо жити нам тепер?
Блукали ми між згаслих зорь,
Ловили шепоти землі,
Та диво втілювання мрій
Відчути серцем не змогли.
Ми – чар зів’ялих мерхлий дим,
Земель покинутих ми тінь.
Хто ми без нього в світі цім?
Куди нам йти?
Сміливості забракло нам,
І більш чекати не дано,
І нас від правди вберегти
Не в змозі це страшне вікно.
Його відчиним для біди,
І, скільки не відводь очей,
Вітрило чорне – назавжди,
І не змінити хід речей.
Хор:
То вітрило візантійців
Затуляє виднокрай.
Мир тобі, Зелений Рицар!
Імператоре, стрічай!
А нам поки вистачає
Сил, і є надія в нас!
Наливай і заспівай-но
Ти про ластівку ще раз!
Бертран: Яке вітрило?
Мелісента: Біле… Вітрило біле! Біле!!!
28. Скарчафіко на кораблі
Перший матрос: Пливуть, пливуть! Вони пливуть! Я човен бачу віддалік!
Другий матрос: В десятий раз горлає нам!
Перший матрос:
Клянуся, там вони!
Цей раз – вже точно!
Третій матрос: Сунься вбік!
Четвертий матрос: Ну, як ти брешеш – в око дам!
Юнга: Як вдягнена?
Другий матрос: А де сидить?
Третій матрос: Помовчте, дикуни!
Перший матрос: Всі мрії справдились!
Другий матрос:
Ще б пак!
Мої!
Юнга: Мої!
Третій матрос: Мої також!
Перший матрос (нервує): Три місяці не брився я…
Третій матрос: Й не мився тридцять літ!
Перший матрос (намагається причепуритися): Скажи, так краще або так?
Другий матрос (куйовдить йому волосся): Чи так?
Четвертий матрос: Гидота!
Перший матрос: Та отож…
Третій матрос: Ти дурень, Жан, – на що ти їй?
Другий матрос: Хоч розчешись як слід!
Перший матрос: Ви – втілення всіх сподівань!
Трофімій:
Господь вас борони!
А де принцеса?
Четвертий матрос: В око дам!
Еразм: Це зовсім не вони!
(Виходить Скарчафіко.)
Скарчафіко:
Бачу, на інших гостей ви чекали.
Маю донесення вельми сумне:
Їх тут не буде, вас зрада спіткала.
Де принц Рюдель? Проведіть же мене!
Моряки:
Хочеш сказати – то нам говори!
Принца тривожити ми не дозволим!
Скарчафіко:
Ступив на берег молодик для ницої мети.
Дозвольте ж розказати вам про зрадництво того,
Хто ніби йшов здобути скарб для владника свого.
Моряки:
Що за слова, що за злісні слова?
Що ти таке нам верзеш про Бертрана?
Скарчафіко:
Приємна зовнішність завжди стає в нагоді тим,
Хто хоче скрити заздрощі за співчуттям живим.
Та виявилось, друг ваш був із геть гнилим нутром:
Хотів принцесу загребти, а разом з нею – трон.
Моряки:
Брешеш! Бертран так вчинити не міг.
Серце його – це утілена вірність.
Скарчафіко:
Світ сонця місяця ясу із легкістю здола.
«На що приречений мені?» – вона відповіла.
І ось, у сяйному вінці, в весільному вбранні,
Із принца з мріями його збиткуються вони!
Золотом клянусь я!
Моряки: Нишкни!
Скарчафіко:
Чорт вас забирай!
Божевільні, де ж ваш рицар?
Марно…
Моряки:
Ну й нехай!
Мрії щасливі вірити ми, –
Навіть недовгій, навіть обманній.
Підлий базіко, чого ти хотів –
В нас відібрати оці сподівання?!
Перший матрос: Може…
Четвертий матрос: …зацідимо в око йому?
Юнга: Вухо відкусимо!
Третій матрос: Кляп йому в писок!
Другий матрос: Хоч би наш принц ці слова не почув!
Четвертий матрос: Дам копняка!
Другий та третій матроси: Помордаса відвісим!
Перший матрос: Може, нам варто зробити добро?
Другий матрос: Риб підживити, та й себе потішить!
(Моряки витрушують з одягу Скарчафіко мішечки з грошима.)
Еразм (коментує): Omnia mea mecum porto*!
Трофімій: Amen! Брехло кидай в воду скоріше.
(Моряки кидають Скарчафіко у воду.)
*Все своє ношу з собою.
29. Фінал
(Виходить Мелісента, за нею Бертран.)
Трофімій:
О сонце, постривай хоч на хвилину!
Не наближай мить вічної пітьми!
Еразм: Збрехав нам генуезець божевільний…
Моряки: Тому за борт його жбурнули ми.
Трофімій: Не бійтеся. Ходімо! Час зустрітись.
Еразм:
Не встиг обмовник мить цю отруїти –
На захист принца стали ми грудьми.
Мелісента:
О Боже мій! Скарчафіко тут був!
Принц не почув… Його принц не почув?!
Трофімій:
Ви тут, принцесо, чи важливо інше?
Ми берегли його від наклепів лихих,
Пустих намов, смертельних та злих слів…
Рюдель:
Я чув усе, та не повірив лжі. / Я їх почув, та не повірив їм.
(Моряки, Еразм та Трофімій розступаються. Мелісента підходить до Рюделя та сідає коло нього.)
Чув усе, та мовчав
І беріг слова для стріті.
Все глядів на причал,
Де куйовдить хвилі вітер.
Скоро встане поміж нами
Небо, наче з аметисту.
Розлучивши – нас єднає,
Недосяжне, але близьке.
Мріяв я – а ти змогла
Стати вищою за мрію.
Чи не того Бог жадав
Від людей у світі білім?
Рюдель / Мелісента:
Цей зв'язок душі та плоті –
Моя / Твоя пісня поміж нами,
Наче ластівка в польоті
Між землею й небесами.
Сто кантат і сто шляхів…
Шкода, зустріч ненадовго!
Нас злий жереб розділив.
Ближче, ближче, за порогом –
Глуха хода безжалісної смерті,
Глуха хода безжалісної смерті…
Хор / Трофімій:
Credo, credo, Domine, / Вірю, вірю, Господи,
Credo, credo, Domine. / Вірю, вірю, Господи.
Рюдель:
Чув я кроки розставання
В кожну мить надій та мандрів,
Бачив смерть і не боявся.
Але зараз терпнуть губи –
В час, коли радіє серце.
О, чому ж мені так страшно?
Руку дай мені, кохана!
Хор / Трофімій:
Credo, credo, Domine, / Вірю, вірю, Господи,
Credo, credo, Domine. / Вірю, вірю, Господи.
Мелісента:
Я тебе цілую в губи
І даю навіки серце.
Не лякайся ти нічого!
Нас вінчають. Чуєш хори?
Бачиш сонми серафимів?
Чуєш: відтепер єдині
Ми в звучанні літургії!
Хор / Трофімій:
Credo, credo, Domine, / Вірю, вірю, Господи,
Credo, credo, Domine! / Вірю, вірю, Господи!
Requiem aeternam / Вічний спокій їм даруй
Dona eis, Domine. / Всемогутній Господи.
Miserere, / Милосердя,
Miserere! / Милосердя!
Мелісента:
Рюдель:
Я дякую тобі за все –
Я дякую тобі, Бертран –
Ти переміг себе, мій брат…
Слова – ніщо, та знай: добра
Зробив ти більше у стократ.
Спасибі, друзі, вам усім.
На них, принцесо, подивись:
Ми стрілись, дякуючи їм –
Рядовикам любові військ.
Мелісента:
Сіль всіх морів, далечінь усього Світу –
Дане нам вже ніщо не перетне.
Розстаємось на мить – до відродження миті.
Недосяжні чи близькі – ми одне. / В цім житті чи у вічнім – ми одне.
Рюдель та Мелісента:
Віднині
Ти – мов зоря провідна у небесах,
Наче земля безкінечного плавання.
Небо наблизилось. Ось я, любов моя.
Входим в вечірній, полум’яний, сяючий
Світ.
Хор / Трофімій:
Libera me, Domine, de morte aeterna / Господи, звільни мене від вічної смерті,
Quando caeli movendi sunt et terra. / В день, коли здригатимуться небеса і землі.
Requiem aeternam dona eis, Domine / Вічний спокій їм даруй, всемогутній Господи,
Et lux perpetua, Domine, Domine / І осяння вічне, Господи, Господи,
In aeternum, / Назавжди,
In aeternum. / Назавжди.
Немає коментарів:
Дописати коментар