…плюс ще роздуми про деяку кількість діснеєвських мультфільмів.
У зв’язку з запланованою поїздкою до Франції про поїздку кудись на південь України довелося забути. Але море стукало у серце, тому я почала шукати щось, що допомогло б мені приглушити тугу за безмежністю. І таким чином я й відшукала мультфільм «Моана».
Так, саме «Моана»; бо в оригіналі містилася чудова гра слів – тут тобі й ім’я головної героїні, і слово «океан» (у перекладі з полінезійської). Ваяна – так собі («wai» – це просто «вода», чогось на кшталт «vaiana/waiana» не знайшла). Відмазку щодо складнощів з авторськими правами вважаю гнилою. Бо складнощі явно не з правами, а з наявністю у Європі жінки на ім’я Моана Поцці, італійського політика і водночас – порноактриси.
Варіант для розгону журби я обрала надзвичайно вдалий. Можна сказати, що серпень в мене пройшов під знаком «Моани». Тому сприяла навдивовижу реалістична робота з графікою: задній план, волосся, вода, природа, – та з антуражем: живопис, побут (на момент перегляду про полінезійську культуру я знала з книжок про навколосвітні подорожі та зі французького країнознавства). От про міфологію не довелося прочитати геть нічого, але це я виправила вже після перегляду.
Читати далі:
Сюжет: перевірені часом рецепти
Після приголомшливих «Відважної» та «Крижаного серця» я підсвідомо чекала якогось подальшого прориву. Але Дісней повернувся до старих рецептів, через які я не подивилася жодного їхнього мультфільму про принцес аж до віку 26 років. Бо для мене це були «мультфільми про тупих принцес з не менш тупими «милими звірятками», які (себто принцеси) тільки й знають, що бігати за гарними хлопцями, і жодних своїх інтересів у них немає».
Сказати чесно, я й зараз так думаю. Навіть про «Красуню і чудовисько», з яким, цікавості заради, ознайомилася вже після фільму, що увійшов у трійку моїх улюблених мюзиклів.
Отож, сюжет.
Місцева богиня життя – Те Фіті – створює усе суще на землі за допомогою свого серця. За ним полюють різноманітні морські створіння, одначе врешті-решт його викрадає не демон, а ду-уже веселий та самозакоханий напівбог Мауї. Через це світом починає розповзатися темрява, яка поглинає острів за островом і, за пророцтвом, це припиниться лише тоді, коли хтось змусить Мауї повернути серце на місце.
 |
| Мауї |
Тисячу років по тому океан виносить серце до ніг своєї тезки, дівчинки десь двох з половиною або трьох років, що допомогла одному з морських створінь повернутися додому (і взагалі щохвилини прагне опинитися у воді). Моану забирають з берега батьки, кажучи, що замість сидіння у воді їй слід вчитися бути гарним вождем, щоб свого часу очолити плем’я. Серце ж, яке вона впустила, підбирає і ховає до часу її бабуся по батькові.
Коли Моані виповнюється шістнадцять, темрява сягає і її острова: кокоси чорніють, риба пішла з лагуни, населенню загрожує голодна смерть. Бабуся показує онучці печеру з каное, які доводять, що заборона перепливати риф на їхнім острові існувала не завжди. На нараді Моану не слухають, але бабуся благословляє онучку шукати Мауї… ем, відволікає увагу на себе, а далі допомагає Моані пройти риф, який вона свого часу не змогла подолати.
 |
| Стрибок у царство мертвих |
Моана знаходить Мауї, далі вони, поборовши усіх тих морських створінь, що їх у викраденні серця Мауї випередив, підходять до останнього бар’єру – демона лави Те Ка, який збив Мауї з небес та позбавив його і серця, і гака, за допомогою якого напівбог міг обертатися на різноманітних створінь.
 |
| Моана проти Те Ка |
Опустивши лірику, скажемо, що сумісними зусиллями серце повернули, а Моана, в якій нарешті визнали мореплавця (ще б пак – її не один тиждень десь хвилями носило), повела частину свого народу на пошуки нових земель. Фініта!
 |
| Моана на долоні Те Фіті |
Моменти роздратування
1. Пісні.
Я не з тих людей, хто не розуміє умовність музичного фільму. Навпаки, я такі фільми просто обожнюю, власне, як і мюзикли, і оперу.
Але навскидь я можу назвати у Діснея тільки три мультфільми, які тягнуть на повноцінний мюзикл: «Красуня та чудовисько», «Заплутана історія», «Крижане серце» (два останні – вже з натяжкою). Нормальна розкладка по піснях: соло, дуети, хор. Нормальна розкладка по темах: комедія, лірика, драма – повний набір. Решта ж, якщо лишити самі пісні, виглядає бідно: для мюзиклу вокальних номерів малувато, а на звичайний фільм не тягне, бо частина ключових ходів та діалогів йде через пісні.
Для зіставлення, без урахування титрів. «Красуня і чудовисько» 2017 – 13 вокальних номерів (37 хвилин музики) на 1:58. «Моана» – 9 вокальних номерів (23 хвилини) на 1:36. Себто десь у півтори рази менше, якщо брати частку музики на довжину фільму. З багатством музичного матеріалу теж якось не дуже. «КіЧ» – 3 репризи/13 номерів, себто десять мелодій, «Моана» – чотири репризи, дві з яких розвивають «How Far I'll Go», тобто мелодій лише шість.
Взагалі, найкрутіші з усього саундтреку – фонові пісні на полінезійській. Можна було б обмежитися лише ними, і фільм би нічого від цього не втратив.
2. Відсилки та загравання з глядачем.
Маю на увазі не скромні відсилки на задньому плані, які цікаво відшукувати, а відверте тицяння глядача носом, як-от «якщо ти в сукні і у компанії якоїсь живності, то ти принцеса» / «тільки не співай, бо мене зараз знудить». Не смішно і заважає зануритися в атмосферу, бо відразу з’являється відчуття, що ти не всередині, а перед екраном.
3. Милі домашні тваринки у якості супутників.
Хоча є прогрес, порівняно із попередніми варіантами. Тваринки не допомагають і не реагують на слова головної героїні так, ніби все розуміють.
4. Туалетні жарти.
Точніше, перший. Про другий – див. далі.
Слабкість та сила: роздуми щодо фіналу
Це мало б піти у попередній пункт, але тема надто обширна, тому подам її окремо.
Що мене пригнітило більше за решту – поведінка Мауї у фіналі. Бо у мене це відчулося, як возвеличення одного героя за рахунок іншого.
Мауї, за сюжетом, належить до типу «вразливих нарцисів», у яких самозакоханість поєднується з невпевненістю у собі. Одного разу за сюжетом він вже показує слабкість – бо, скинутий з небес, він за тисячу років розучився користуватися своїм гаком, і це ледь не привело до смерті обох героїв у печері краба-гіганта, з якої вони той гак витягали. Після порятунку Моана дає супутнику ефективного морального копняка, після якого він заново переконується у своїх силах.
 |
| Не зовсім копняк |
Усе добре. Усе зрозуміло. Одного разу було б достатньо. І фінальну відмову Мауї повертати серце, після того, як його гак тріснув, я не можу сприймати інакше, ніж насилля над героєм і сюжетом. Бо є лише дві реальні причини, щоб він пішов: щоб Моана на цьому тлі засяяла ще яскравіше, хоча яскравіше вже нікуди, і щоб Мауї потім повернувся. Баста!
Було б набагато краще, якби їх обох вивели сильними особистостями. Можна було б, наприклад, зробити так: через якийсь катаклізм мореплавці заблукали (не банальний туман, бо понад ним Мауї злетів би швидко) і з’їли все, окрім півня; Мауї летить шукати шлях, і тут знесиленій і зневіреній у його поверненні Моани являється скат та каже їй усе те, що й казав: якщо хочеш – повертайся додому, ти й так зайшла дуже далеко і довела свою мужність.
А кульмінацію зробити без нагромадження: Те Ка розбиває гак Мауї і позбавляє його можливості битися далі; Моана підхоплює серце з його рук і продовжує шлях сама. І ніхто не виглядає козлом, і ніхто не виглядає навмисне ослабленим.
Ну, то таке. Можна було б що завгодно зробити, крім оцього заштампованого сюжетного ходу, коли один з протагоністів в істериці кудись біжить, а потім повертається і просить вибачення.
Кожному поколінню – новий герой
Також винесу це окремим пунктом.
Свого часу багато писали, що кемеронівський «Аватар» буквально один-в-один злизав сюжет із «Покахонтас», але у численних відгуках на «Моану» я не побачила жодного порівняння із тим самим мультфільмом. А варто було б. Бо, наприклад, «How Far I'll Go» аж надто перегукується із «Just Around The Riverbend». За винятком одного маленького нюансу, про який йтиметься нижче.
Для порівняння (беру оригінальну версію тексту):
Just Around The Riverbend
To be safe, we lose our chance of ever knowing / Щоб жити у безпеці, ми втрачаємо шанс коли-небудь дізнатись,
What's around the river bend, / Що чекає нас за закрутом ріки,
Waiting just around the river bend. / Чекає просто за закрутом ріки,
I look once more just around the river bend, / Я пошукаю ще раз навколо закруту ріки,
Beyond the shore where the gulls fly free. / Вдалі від берегу, де вільно літають чайки.
Don't know what for what I dream the day might send, / Не знаю, чому день має послати те, про що я мрію,
Just around the river bend for me, coming for me. / Просто за закрут ріки для мене, те, що прийде по мене.
How Far I'll Go
I've been staring at the edge of the water / Я дивилася на край води,
'Long as I can remember, never really knowing why. / Стільки, скільки я себе пам'ятаю, ніколи на знаючи, чому.
I wish I could be the perfect daughter / Я б хотіла бути гарною донькою,
But I come back to the water, no matter how hard I try. / Але я повертаюся до води, як би сильно я не намагалася.
Every turn I take, every trail I track, / Кожен поворот, кожна стежка, по якій я йду,
Every path I make, every road leads back / Кожен шлях, що я обираю, веде назад,
To the place I know, where I can not go, where I long to be. / До місця, яке я знаю, куди не можу піти, де я хочу бути.
See the light as it shines on the sea it's blinding / Я бачу світло, і його відблиски на морі засліплюють,
But no one knows, how deep it goes. / Але ніхто не знає, як глибоко воно сягає.
And it seems like it's calling out to me, so come find me / І здається, що воно кличе мене далі, тому прийшло по мене,
And let me know, what's beyond that line, will I cross that line? / І дозволить мені дізнатися, що за межею, і чи перетну я її?
See the line where the sky meets the sea it calls me / Бачу кордон, де небо стрічає море, і він кличе мене,
And no one knows, how far it goes. / І ніхто не знає, як далеко він іде.
If the wind in my sail on the sea stays behind me / І якщо вітер у моєму вітрилі лишиться переді мною на море,
One day I'll know, how far I'll go. / Одного дня я дізнаюся, як далеко я піду.
А якщо подивитися на відеоряд, то тебе просто-таки накриває дежа вю.
Менша схожість прослідковується і в інших моментах, як-от бабуся Верба та Океан – антропоморфні об’єкти живої природи, які допомагають головній героїні.
Та, якщо обирати між «Моаною» і «Покахонтас», я однозначно за першу (власне, як і у випадку з «Аватаром»). Сюжетів у світі лише 36, решта – варіації та форма, а от форма у «Покахонтас», як на мене, не дуже вдала. Погано поєднуються між собою кривава історія колонізації Америки із веселими пісеньками та милими звірятками. У «Моані» баланс між суворістю давніх міфів та дитячою аудіторією все ж витриманий краще.
Чи є у цьому мультфільмі щось добре?
Безперечно.
Якщо обирати між старими мультфільмами та новими, я однозначно пораджу нові.
Як я вже казала, кожному поколінню – свій герой. Для тих, хто не знає попередні мультфільми «про принцес», і тваринки, і пісні, і прагнення більшого – усе це не буде дратівливим моментом (до речі, дивилася я не одна, і щодо Хей-Хея думки розділилися 50/50 – половині він сподобався до нестями). А моделі для наслідування в нових мультфільмах все ж більш здорові, ніж були раніше.
У нових мультфільмах все частіше показують повноцінну родину – із батьком та мамою. У старих мультфільмах часто-густо бездумно копіювали старі казки, а там з матерями було не дуже, бо у часи, коли ті казки складалися, смерть від пологів (або від наступних пологів) була надто буденною річчю. Найбільш «обдарованою» частиною аудиторії це сприймається взагалі як спроба штучно послабити зв’язок між матір’ю та донькою. У Моани в цьому плані все добре, і стосунки з родиною – майже ідеальні. Конспірологи можуть спати спокійно.
У нових мультфільмах принцеси більш не виглядають неземними ідеальними створіннями. Вони можуть бути непривабливими, якщо ситуація того вимагає. Вони мають якісь фізіологічні потреби, окрім сверблячки нижче спини на пригоди. Саме цьому, наприклад, мені не хочеться аж надто прискіпуватися до сортирного жарту №2 – бо герої живі люди (або напівлюди) і не можуть цілими днями пливти у каное і харчуватися без наслідків. Можна було б не загострювати увагу взагалі, звісно ж. І статура! Звичайна дівчина – струнка, але мускулиста і з нормального розміру ногами.
Друге, на що, либонь, звернули увагу всі. Незважаючи на фінальний сюжетний хід із Мауї, «Моана» – перший мультфільм, який уникає побудови сюжету на проблемах статі та нав’язаного шлюбу і шлюбу взагалі. Моані не треба доводити, що жінка може те саме, що й чоловік, нікому, окрім Мауї (і не тому, що він чоловік, а тому, що веде себе на початку знайомства, як самозакохана паскуда; до того ж друге, чим він дорікає Моані – надто юний вік). На рідному острові її сприймають як спадкоємицю і захисника (можу помилятися, але з того, що я читала, в мене склалося враження, що для реальної Полінезії це нормальна ситуація без натяжок). Моану не пхають заміж з усіх сил, їй дають можливість найбільш повноцінного навчання, яке тільки можливо в її умовах.
І не слід забувати про те, що я казала на початку: «Моана» – дуже атмосферний фільм, що дарує справжнє відчуття подиху моря у двох кроках від тебе.
А наостанок хочу порадити дещицю тим, кого зацікавила культура Полінезії. Існує однойменний фільм 1926 року, у якому режисер Роберт Флаерті зняв повсякденне життя аборигенів острова Самоа та деякі обряди, які на той час вже виходили з ужитку, але у «Моані» 2016 року були показані. Тож, якщо ви маєте бажання подивитися, як воно все було насправді, – «You’re welcome!»
Немає коментарів:
Дописати коментар