Для лялькового блогу.
Аби не роздувати і без того довжелезні дописи зі скрінами, я виношу свою цінну думку сюди.
«Заплутана історія»
«Заплутана історія» – типовий діснеївський мультфільм у поганому розумінні цього слова. Компанія вже перейшла на новий формат візуалу, але ще не наростила яйця, аби відійти від класичної схеми «дівчина – миле звірятко у якості ментора/друга (відсипали аж двох) – хлопець – пісні». Власне, цю схему змогли зламати лише піксарівці, за що їм великий респект, і «Відморозки», де, попри надто розумного оленя, розбирають психологічні проблеми на дещо серйознішому рівні. А тут – маємо те, що маємо.
Слід зазначити, що «Заплутана історія», не дотягуючи до двох зазначених історій, все ж стоїть вище, ніж загальна маса попередників.
Про хороше
1. Хоча за кількістю пісень мультфільм не тягне на повноцінний мюзикл (у Діснея, крім «Красуні та чудовиська» 2017 року, взагалі на це ніщо не тягне), але впритул до цього наближається. Є хорові номери, є шикарний дует, є соло протагоністки та антагоністки, є наскрізна тема. Якогось сольного номеру головному герою не вистачає і потужного музичного фіналу – і було б узагалі чудово. Сама по собі музика дуже приємна, моїми фаворитами стали «Kingdom Dance», «I See The Light» (власне, на саму повнометражку я вилізла завдяки каверу нижче) та момент зцілення – симфонічна варіація на тему цієї пісні.
2. Матуся Готель – новий рівень антагоніста, який не погрожує відверто, але регулярно відбирає впевненість дрібними присікуваннями («Ти трохи товстенька/круглопика» – саме з цієї опери). І тримає вона Рапунцель не страхом, а задоволенням усіх її забаганок, окрім свободи – це теж дуже тонкий психологічний хід.
Шкода, що з фінального варіанту «Mother knows best» прибрали цей куплет:
Go ahead, get trampled by a rhino,
Go ahead, get mugged and left for dead.
Me, I'm just your mother, what do I know?
I only bathed and changed and nursed you.
Go ahead and leave me, I deserve it,
Let me die alone here, be my guest.
When it's too late
You'll see, just wait.
Mother knows best!
Це дуже типова маніпуляція токсичних батьків – викликати почуття провини, але, вочевидь, вирішили, що це надто похмуро, і прибрали ці слова. І дарма, бо без них незрозуміло, з чого це Рапунцель думає, що її втеча вб’є Готель.
В сторону. Взагалі, маніпулятивність була б чудовою альтернативою сексуальному підтексту оригінальної казки (хто не в курсі, там чаклунка забирає Рапунцель в рідних батьків та замикає її у вежі із початком місячних, а викриває, що вона готує втечу, через наївне питання: «А чого це на мені пояс перестав сходитись?»). Якби сценаристи та студія наважились витиснути педаль ще більше, то психологічність вийшла б на рівні «Відморозків», причому без надмірного задирання планки дорослості, але, на жаль, цього разу «не злетіло». З ювілейним мультфільмом так намагались не напартачити, що він вийшов пріснуватим, як манна каша без спецій.
3. Що гарно без усяких зазначок – візуал та стиль малювання, розроблений Клер Кін.
4. Кохання є не самоціллю, а приємним бонусом.
І… все. Це просто добрий мультик, де не відчувається реальність небезпеки, де бандюків з великої дороги можна спинити закликом до світлої сторони, а падіння з обриву – веселий атракціон замість кривавої каші.
І про погане
Щодо недоліків… Дитячість, кінь із замашками собаки тощо – це не вада. Реально мені не сподобались тільки два моменти:
- Надто легка адаптація Рапунцель до навколишнього світу. Тут інший градус драми, ніж у «Відморозках», у Рапунцель немає такої глибокої травми від сидіння у вежі, як-от у Ельзи, котра навіть обійняти своїх близьких не наважувалась. Просто можна було б показати пару-трійку моментів, де Флінн би пояснював, як слід чинити у місті;
- Смерть Готель. Випасти з вікна – це виглядає дешевим чітерством. З такою швидкістю, як вона старіла, вона б і у вежі розсипалась на порох, яким давно вже мала стати.
Наш дубляж
Про український дубляж цього разу я нічого доброго сказати не можу. В принципі, це вже 100%-ва прикмета: якщо текст перекладав Роман Дяченко, то я плюватимусь далі, ніж бачитиму. Особливо фейспалмові моменти:
- Юджин (себто Женьчик), який став Людвигом. Це жодним ліпсінком не виправдати. І прізвисько-прізвище «Райдер» («вершник»), яке перетворилось на «Козир». На жаль, дубляж серіалу від каналу ТЕТ успадкував саме цей варіант імені, тому не можу порадити.
- Щоразу нове закляття зцілення. Дяченко, схоже, органічно не вміє робити повтори, це і в «Красуні та чудовиську» було помітно, і у всіх «Відморозках», і тут теж. А тут це саме що художній прийом, який чудово розкриває сутність Рапунцель та Готель: коли вони просять повернути те, що їм належить, Готель думає про себе, а Рапунцель – про порятунок когось іншого. Та навіть якщо відійти від тропів. Ситуація, коли у вас помирає на руках людина – максимально стресова, тут не до імпровізацій. В оригіналі помітно, що Рапунцель повторює вже тисячі разів проспівані слова просто за інерцією, на другому куплеті вона розуміє, що чуда не станеться, і не шукає нових шляхів для магії.
- Відсутність кличних відмінків, блін! 1+1 та студії «Postmodern» щось ніщо не заважає ставити у кличний імена. Не всі глядачі – специ з читання по губах, могли б і не помітити маленької невідповідності (або, у випадку віршів – пробачити в ім'я гарного донесення ідеї). А от тих, хто знає, коли який відмінок ставиться, набагато більше.
Справедливості заради, були і гарні жарти, як-от «Капець артилерії», але тут я однозначно за перегляд в оригіналі.
«Щаслива назавжди»
Короткометражка 2012 року – це той самий атракціон, що був у оригінальному мультфільмі. Нічого поганого сказати не можу. На відміну від…
Серіал
…серіалу-мідквелу. Візуал – передача 3D-оригіналу у форматі 2D у стилі малюнків Рапунцель – мене потішив. Заради нього і почала дивитись та переглянула «від дошки до дошки», але не сказати, щоби ця історія мене дуже сильно зачепила. Потенціал у неї був: проблеми заміжжя, нереалізованості амбіцій, чудові сюжетні ходи, коли Рапунцель влипала в чергову історію саме через свою наївність, доброзичливість та бажання всім допомогти. Але поганого виявилось стільки, що, якби в мене були діти, то це б вони дивились лише під моїм приглядом і з моїми коментарями. (Будемо реалістами, заборонити щось у вік інтернету нереально.)
Я б це охарактеризувала як «"Once upon a time" на мінімалках». Себто такі ж висмоктані з пальця сюжетні ходи, кліше та повороти героїв направо або наліво кругом за помахом пальця сценариста.
Перелік моїх фейспалмових моментів:
- Власне повторне відрощення волосся. Зрозуміло, що втрачати головну рису персонажу не хочеться, але цей хід – таке. НМД, свідчить про імпотенцію сценаристів, які не зуміли написати цікаву історію персонажу з коротким волоссям. Зробили б новою зброєю аркан із гаком, нарівні зі сковорідкою – і трюки можна було б крутити, і не ґвалтувати сюжет, паче того, аби привести усе до статус-кво у фіналі і вийти на відповідність до короткометражки, волосся все одно довелось рубати під корінь, а нових цікавих персонажів – відсилати світ за очі;
- Тотальний ООС (out of character) задля конфлікту на одну серію. Яскраві приклади – «S01E11: Pascal's Story», «S01E14: Max’s Enemy», «S01E15: The Way of the Willow», а якщо взяти ті, де зміну характеру «виправдовували» зіллям чи закляттям, то їх набереться чи не третина. Ну й клішованість таких серій просто зашкалює;
- Юджин – королівський син, а матуся Готель мала рідну доньку на ймення Кассандра? (Гм. Причому донька в чотири роки вже достатньо сильна, аби замітати підлогу та перестеляти ліжка, але нездатна сама завести музичну шкатулку і не пам’ятає рідну матір, аж поки їй магічно не нагадають?);
- Оволодіння демонами чи щось подібне; читання темних заклять задля благої мети персонажами, що заявлені як «світлі». Діти лейтенанта Шмідта – це хай, волосся – це хай, однак «темна Рапунцель» («S01E17: Painters Block», «S02E14: Rapunzel and the Great Tree», «S03E01: Rapunzel's Return») для мене виявилась перебором. Ці ходи, в принципі, для американського кінематографу характерні, наскільки я пам’ятаю, це пов’язано з тамтешньою міфологією, а не з теорією змови з винищення усього християнського світу, але. Попри те, чи є ви християнами, чи ні, про ці моменти я б радила з дітьми розмовляти, бо воно може дуже сильно вплинути на поведінку.
Ну от. Крім візуальної складової, мене тут ще зачепили пісні «Crossing The Line» та «Waiting in the Wings» із репризою, і завдяки ним я не можу сказати, що я страждала та жерла кактус, але для трьох сезонів цього замало, і на друге коло я не піду.
Немає коментарів:
Дописати коментар